Стилі виховання у сім’ї та їх вплив на психічний розвиток дитини

26.Лис.2019
Стилі виховання у сім’ї та їх вплив на психічний розвиток дитини

    Сім’я є і залишається природним середовищем для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Дорослі відіграють провідну роль у розвитку особистості дитини, навчають дитину правил поведінки, які організовують її у повсякденних справах.

     У кожній сім’ї між дитиною і батьками складаються особливі стосунки. Від характеру сімейного спілкування залежить формування деяких властивостей дитини та її поведінки. Батьки використовують методи і засоби виховання, які допомагають привнести у свідомість дитини певну систему норм і правил, долучають її до моральних цінностей. Стиль сімейного виховання у психології прийнято визначати як своєрідне поєднання батьками соці­аль­них вимог (очікувань) і контролюючих санкцій у своїх ставленнях до дитини.

    На вибір стилю родинного виховання впливають:

♦ типи темпераментів батьків, їх сумісність;

♦ традиції сімей, в яких виховувались самі батьки;

♦ науково–педагогічна література, інтернет, що читають батьки;

♦ рівень освіти батьків.

     Стилі виховання в сім’ї традиційно поділяють на авторитарний, ліберальний, демократичний та гіперопіку. Кожен із цих стилів по-своєму впливає на психічний розвиток дитини.

 

  1. Авторитарний стиль виховання. Батьки, що дотримуються цього стилю, жорстко контролюють, вторгаються в особистий простір дитини, пригнічують силою, вирішують за дитину, що їй краще, не цікавляться особистою думкою дитини, не визнають її права. Всі рішення приймають батьки, які вважають, що дитина майже в усьому повинна підкорятися їхній волі, авторитету. Батьки вимагають від дитини порядку, дисципліни, чіткого виконання всіх обов’язків.

В особистості змалку виховують почуття відповідальності, вміння долати труднощі. Надто високі вимоги, які ставлять до дитини, потребують максимальної мобілізації всіх розумових і фізичних здібностей. Від дитини вимагають досягнення успіху в різних сферах. Це стає самоціллю, але при цьому страждає духовна сфера. Авторитарний стиль виховання може призвести до відхилення у поведінці (особливо тоді, коли батьки прагнуть бачити свою дитину лідером). Дитина має бути найкращою в дошкільному закладі, отримувати найвищі бали з усіх предметів у школі, вигравати спортивні змагання. Така психологічна установка сприяє появі страху невдачі, поразки. Дитина втрачає стимули до корисної діяльності, в неї виникає недовіра до людей, вона прагне уникати контактів з ними. Дитина прагне замінити спілкування з батьками, вихователями, вчителями на спілкування з однолітками. Дитина підкоряється владним людям, а щодо слабших за себе виявляє жорстокість, агресію, ігнорує людську гідність.

 Для того, щоб зберегти стосунки зі своїми дітьми і водночас підтримувати їх упевненість у собі й самостійність, необхідно обмежити зону свого контролю, поступово передаючи дитині відповідальність за їхні дії та вчинки. Враховуйте позицію та бажання дитини, її переживання. Намагайтеся давати інструкції у формі пропозиції, а не розпорядження (наказу). Будь-які осудження повинні бути адресовані не до особистості дитини, а до конкретних її дій (не дитина погана, а сам вчинок, який вона вчинила).

  1. Ліберальний стиль виявляється у недостатній увазі до дитини з боку батьків. Дитина в сім’ї належить сама собі. Їй надають необмежену свободу, не встановлюють будь-яких обмежень. Такі діти схильні до неслухняності та агресивності, поводяться неадекватно та імпульсивно. Нездатність сім’ї контролювати поведінку дитини може призвести до входження її до асоціальних груп, оскільки у неї не сформувалися психологічні механізми, необхідні для самостійної, відповідальної поведінки у суспільстві.

В майбутньому, в підлітковому віці, притаманне раннє вживання алкоголю чи інших психотропних речовин, які згубно діють на психічний стан. Згодом такі діти конфліктують з тими, хто їм не підкоряється. Вони не здатні враховувати інтереси інших людей, встановлювати стійкі емоційні зв’язки, не готові до обмежень і відповідальності, відчувають байдужість до близьких. З іншого боку, сприймаючи брак правильного виховання з боку батьків як виявлення байдужості й емоційного неприйняття, дитина відчуває страх і невпевненість, внутрішню порожнечу, яка викликає порушення в емоційній сфері.

   Для гармонічного розвитку дитини спробуйте змінити тактику спілкування: відновіть взаємну довіру й повагу; чітко позначте функціональні обов’язки дитини в родині, свої вимоги й очікування; проявляйте теплоту та ніжність до дитини, підкреслюйте її важливість для вас і винятковість; розмовляйте з нею і цікавтеся її думкою.

  1. Демократичний стиль виховання. Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас  гнучке виховання. Дитина виховується як самостійна особистість. Також батьки орієнтовані на її активну роль у родині. На відміну від ліберального стилю виховання цей процес не пускається на самотік, а проходить під дбайливим і чуйним контролем батьків. Вони адекватно оцінюють можливості, успіхи і невдачі дитини; їм властиві глибоке розуміння дитини, цілей і мотивів її поведінки.

При демократичному стилі виховання відбувається найбільш гармонічний і різнобічний розвиток особистості дитини. Він сприяє розвитку самостійності, активності, ініціативи і соціальної відповідальності.

  1. Гіперопіка(надмірна опіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину. З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки інколи  плутають любов і опіку. Вона пригальмовує формування у дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе. Батьки звикли до своєї дитини і не схильні помічати вікових психологічних змін, що відбуваються з нею. Дитина виросла, змінилася, а батьки все ще бачать її такою, якою вона була декілька років тому, причому власна думка їм здається беззаперечною. В майбутньому, в підлітковому віці, діти набувають критичного ставлення до батьків, вони починають  чинити опір, а це часто ображає батьків.

Завдання дорослого –  попередити, застерегти, пояснити, вказати на можливі наслідки, але дати можливість дитині діяти самостійно, здійснювати свій власний вибір. Тоді, навіть зробивши помилку, дитина навчиться думати, відповідати за свої вчинки, за себе, бути самостійною. Звичайно, все залежить від ситуації і віку дитини. Але обов’язково слід пам’ятати, що рано чи пізно дитині треба буде ставати дорослою й самостійною і те, як це буде відбуватися, найбільше залежить від батьків.

   

      Пам’ятайте, що благополучна сім’я — це сім’я з високим рівнем внутрішньо сімейної моральності, духовності, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем. Дорослим необхідно керуватися принципами любові та поважати особистість дитини.

error: Content is protected !!